Босанска бановина

Ускоро су међусобни односи између босанских богумила и Римске курије још више погоршали. 1232. г. у Босни су Стефана (сина Кулина) скинули са престола. Његово место је заузео Нинослав. Тај факат је сведочио о појачању позиција богумила. Након неколико покушаја решити тај проблем путем преговарања и претње, Папа је поново почео да се припрема за крсташки рат против богумила (1234. г.). На челу католичке војске је био мађарски краљ Коломан, који је хтео не само да утврди верске интересе, него и да добије нове земље. Рат на територији Босне је трајао пет година. У почетку Мађари нису имали срећу, док нису добили подршку једног босанског богаташа (мађарског кнеза Себислава, сина Стефана и унука Кулина). На крају су Мађари победили. 1239. г. мађарска војска је напустила Босну. То је искористио бан Нинослав и појачао своју владу и независност земље. Опасност са мађарске стране је потпуно нестала, када су 1241. г. на њихову територију дошли татаромонголи. 1242. г. један од татарских одреда, који се враћао из Далмације, прошао је кроз територију Босне и опљачкао босанско становништво.

Верске расправе су између босанских владара и Римске курије о ширењу богумилства у Босни трајеле и наредних неколико деценија. Средином 40-х година се то питање поново појавило на листи нерешених, и Папа трећи је пут започео крсташки рат против Босне. Нинослав је урадио као и Кулин – написао је писмо Папи, где је указао разлози (помоћ у организацији заштите од спољних непријатеља) сарадње са богумилима. Папа је њему веровао, зато поништио је наредбу о крсташком рату. 1250. г. мађарски краљ Бела IV је ушао и освојио Босну. Искористио је ситуацију: Нинослав је умро, а претенденти су били заузети победом босанског престола. Бела је поделио Босну на два дела због лакшег управљања том земљом. Северни део је постао провинцијом Мађарске и тамо су владали мађарски владари, а јужни део (Горња Босна) је оставио за босанског бана. Осим тога се појавила нова административна јединица – Мачванска бановина. Њен први владар је био зет Беле IV, чернигивски кнез Ростислав Михајловић (осим Мачве је владао североисточном Босном, Солу и Усуром). Бански престо је заузео Пријезда (неки сматрају да је био рођак Нинослава). А 1233. г. се спомиња између Босанаца који су прешли у католоцизам. По једној од постојећих верзија, он је родоначелник династије Котромановића. Бан је признао зависност од Мађарске. О Томе сведочи тај факт да 1260. г. Босанци су ратовали у саставу мађарске војске против чешког краља Пржемислава IIОтокара.

Крајем XIII в. Босна је била подељена на неколико области. Представљала је велики интерес за суседне државе. Под контролом босанског бана (у то време је био Стефан I Котроман, зет српског краља Драгутина) је био само централни део земље. Севернни (Соли и Усора) је мађарски краљ Ладислав поклонио Драгутину 1284. г. Део западних области је припадао хрватском бану Павлу Шубићу. У априлу 1299. г. Шубић је прогласио себе „владаром Босне“, али документално то није потврђено. У повељи, коју је написао Карл Неаполитански 1299. г., је указана владавина Шубића, али Босна није споменута у том списку. 1301. г. Шубић је поклонио свој део Босне млађем Младену, који је кроз годину дана покушао да рашири босанску државу – ратовао је са Стефаном Котроманом. У јуну 1304. г. Младен је погинуо у битци против „јеретика“, али рат против босанског бана је наставио Павле. 1305. г. Шубић је победио и раширио своју државу, а касније је владао том државом његов син Младен II. Кроз неко време Младен IIjeпрогласио Стефана II, сина Стефана I, босанским баном.

Прво нови бан је био зависан од свог патрона. Практично је испуњавао улогу намесника, али кроз кратко време је показао себе као добар политичар (искористио је међусобне ратове у Србији после смрти краља Милутина) и постао пуноправни владар два пута веће државе. Северна граница земље Стефана II је прошла по Сави (после освајања Усоре и Соли), а јужна – по Јадранском мору (после освајања територије између Неретве и Цетиња, и једног дела Хумске земље).

Почетком 20-х година XIV века после смрти Младена Шубића, Стефан II Котромановић је остао једини владар у Босни. У то време су се активно развијале економика и трговина, успоставили чврсте везе са Дубровником.

Током следећих тридесет година бан Стефан II је обезбедио добре услове за развој државе. У јесен 1350. г., када је српски цар Душан са великом војском кренуо на Босну, Стефан II је морао да побегне у далеке планине, а неки босански богаташи су прешли на српску страну. Без обзира на то он је и у тој ситуацији нашао излаз. Душан је добио вест о лошим променама на јужној граници Србије и морао да се врате у Македонију.

Незабаром протистояння боснійських богомилів і Римської курії ще більше загострилося. У 1232 р. в Боснії скинули з престолу Стефана, сина Куліна; баном проголосили Нінослава, що свідчило про посилення позицій богомилів. Після кількох спроб розв’язати проблему шляхом умовлянь і переговорів, а також погроз, папа знову оголосив про початок хрестового походу проти богомилів (1234 р.). Католицьке військо очолив угорський король Коломан, котрий дбав не стільки про утвердження істинної віри, скільки про власні інтереси, пов’язані зі здобуттям нових земель. Війна на території Боснії тривала п’ять років. Мадярам спочатку не таланило, проте згодом вони дістали підтримку одного з боснійських можновладців (угорського князя Себислава, сина Стефана й онука Куліна). Завдяки цій підтримці угорці здобули низку перемог, змусивши капітулювати боснійців, а незабаром і жителів області Хум, яка в той час належала до Рашки. У 1239 р. угорське військо покинуло Боснію, що дало змогу банові Нінославу цілком відновити й навіть зміцнити особисту владу та суверенітет країни. Небезпека з боку Угорщини зовсім зникла, коли у 1241 р. на угорські землі вдерлися татаро-монголи. У 1242 р. один із татарських загонів, повертаючись із Далмації, пройшов територією Боснії, завдавши її мешканцям значної шкоди.

Суперечності між боснійськими правителями і Римською курією, спричинені поширенням у Боснії богомильства, існували й у наступні десятиліття. Чергове загострення їх сталося у другій половині 40-х років, коли папа Римський втретє закликав до хрестового походу проти Боснії. Нінослав, наслідуючи приклад Куліна, звернувся до нього з листом, у якому доводив, що він є добрим католиком, а певну допомогу від богомилів приймав виключно заради захисту країни від зовнішніх ворогів. Папу задовольнили пояснення, і хрестовий похід не розпочався. Проте вже у 1250 р. угорський король Бела IV, скориставшись смертю Нінослава й загостренням боротьби між претендентами на боснійський престол, вторгнувся до Боснії й без особливих труднощів захопив її. Для того, щоб легше контролювати загарбані землі, Бела поділив Боснію на дві частини: з північних областей зробив провінцію Угорщини, якою мали керувати угорські намісники, а південну частину – Верхню Боснію – залишив під владою боснійського бана. Крім того, було виділено нову адміністративну одиницю – Мачванську бановину – першим правителем якої став зять Бели IV, чернігівський князь Ростислав Михайлович (він керував, крім Мачви, північно-східною частиною Боснії з місцевостями Солі та Усорою). Банський престол після поділу Боснії посів Приєзда, котрого дехто вважає родичем Нінослава й котрий ще в 1233 р. згадується серед тих боснійців, які перейшли в католицтво. За однією з версій, саме він заснував династію Котромановичів. Бан визнавав васальну залежність від Угорщини, про що, зокрема, свідчить той факт, що в 1260 р. боснійські загони в складі угорського війська приймали участь у війні проти чеського короля Пржемисла ІІ Отокара.

Наприкінці ХІІІ ст. Боснія залишалася поділеною на окремі області й становила ласий об’єкт для агресивних зазіхань сусідніх держав. Боснійський бан (у той час Стефан І Котроман, зять сербського короля Драгутина) контролював тільки центральні райони країни. Північні (Солі та Усору) в 1284 р. угорський король Ладислав подарував Драгутинові, а окремі області на заході в 90-ті роки загарбав хорватський бан Павло Шубич. У квітні 1299 р. Шубич називав себе «володарем Боснії», проте документальних підтверджень цьому немає. У грамоті, якою Карл Неаполітанський улітку 1299 р. підкріпляв права Шубича на ті чи інші терени, Боснія взагалі не згадується. У 1301 р. Шубич передав свою частину Боснії молодшому братові Младену, котрий через рік зробив спробу розширити боснійські володіння, виступивши проти Стефана Котромана. У червні 1304 р. Младен загинув у одній з битв проти «невірних єретиків», але війну проти боснійського бана продовжував Павло. Він добився бажаного результату: в 1305 р. Шубич поширив свою юрисдикцію на всю Боснію, незабаром передавши управління нею синові – Младену ІІ. Через певний час Младен ІІ проголосив боснійським баном Стефана ІІ Котромановича, сина Стефана І.

На перших порах новий бан цілком залежав від свого патрона, практично виконуючи роль його намісника, проте згодом, виявивши неабиякий політичний хист і скориставшись чварами, що охопили Сербію після смерті короля Мілутина, не тільки утвердився як повноправний володар, а й розширив свої володіння майже вдвоє. Північний кордон держави Стефана ІІ сягав Сави (після захоплення Усори та Солі), а південний проходив узбережжям Адріатики (після завоювання території між Неретвою і Цетинє й частини Хумської землі).

На початку 20-х років ХV ст., після падіння бана Младена Шубича, Стефан ІІ Котроманович залишився єдиним правителем Боснії. У цей час активно розвивалася економіка, пожвавилася торгівля. Особливо міцними й плідними були в ту пору зв’язки Боснії з Дубровником.

Протягом наступних тридцяти років бан Стефан ІІ, незважаючи на численні проблеми й перманентні загострення як внутрішньо-, так і зовнішньополітичної ситуації, знаходив компроміси з впливовими сусідами й забезпечував умови для нормального життя країни. Навіть коли восени 1350 р. сербський цар Душан з великою армією рушив на Боснію й становище Стефана ІІ стало критичним (сам він мусив шукати порятунку у важкодоступних гірських районах, частина боснійських можновладців перейшла на бік Душана) – доля ще раз посміхнулася банові. Душан одержав звістку про загострення ситуації на південних кордонах Сербії і негайно припинив воєнні дії в Боснії, повернувшись до Македонії.

Loading...
up