Bosna i Hercegovina nakon kongresa u Berlinu

Na takav način Austro-Ugarska je postala glavna snaga u rešenju „istočnog pitanja“, a BiH – osnovno nastupište za austrijsku vojsku, koja je išla prema evropskim provincijama Turske. Sudbina Bosne se neko vrijeme nalazila u zoni interesa Beča i bila je u direktnoj zavisnosti od opozicije Austro-Ugarske i Porte, sa jedne strane, a sa druge Austro-Ugarske i Rusije. Još jedna je posledica pojačanja pozicija Austro-Ugarske na Balkanu: neućešće BiH u planovima Beograda, koji je hteo da ujedini srpske zemlje u jednoj državi.

17. jula 1878. g. je austrijska vojska prešla granicu Osmanske imperije i ušla na teritoriju BiH. Tamo je nju sačekao jaki otpor ne samo bosanskih muslimana, nego i hrišćana, koji su smatrali da Austrijanci su više opasni nego Turci.

Bosanski katolici su bili zadovoljni dolaskom nove vlade. U većem delu zemlje je bila potrebna rezervna vojska. Samo u Hercegovini, gdje većina stanovništva su katolici, vojska je prošla bez ikakvih problema. Tamo je ostao mali deo vojske na čelu sa generalom Jovanovićem.

Austro-Ugarska nije krila svoje namjere od BiH. Već 1879. g. rejhsrat je nastupao za kratkotrajno ujedinjenje zauzete teritorije, bez obzira na to da je formalno Porta sačuvala svoj suverenitet nad Bosnom, i rešenja o promjeni statusa provincije su mogli doneti velike države koje su potpisivale Berlinski sporazum.

Posle privremene okupacije Bosne austrijskom vojskom na njenoj teritoriji je bio poseban način upravljanja. Glavni upravljač je bio specijalni imperatorski proteže, u njegovim rukama je bila vojska i vlada.

1882. g. upravljanje državom se podelilo na vojni deo i civilni. Nakon toga je došao još jedan upravljač – V.Kalaj, koji je nastavio takozvanu kampaniju „austro-ugarskih“ Balkana. U okvirima te kompanije je bilo predviđeno formiranje „bosanske nacije“ kao političke i nacionalne ideologije; ujedinjenje muslimana i katolika, a isto vrijeme i rešenje sporova među njima; povratak muslimana u katolicizam; kolonizacija Bosne Nemcima i predstavnicima drugih katoličkih naroda i t.d.

Sledeći korak u tom pravcu je bila aneksija BiH, koju je napravila Austro-Ugarska 1908. g., bez obzira na međunarodne pravila i norme koje su regulisali status ove turske provincije. Svijet i Evropa su ubrzano išli ka Prvom svjetskom ratu. Prepreke između velikih država su se naslagale i zaoštrile. Balkanski poluotok i Bosna su zauzeli u tim preprekama važno mjesto. Aneksija, u stvari, je počela praktično pripremanje za budući rat. Pri tome je unutrašnja politička situacija u Bosni bila vrlo opasna.

Opšta situacija u provinciji je postajala veoma napeta. Socijalni, ekonomski problemi vezani za nizak nivo života, prouzrokovani niskim ekonomskim potencijalom zemlje, su se pojačali u rezultatu delovanja nacionalnih i vjerskih faktora. To je izolovalo različite grupacije ljudi i prouzrokovalo zaoštrenje odnosa između njih.

U BiH su veću podršku dobijale političke stranke i organizacije koje nastupale protiv austrijske okupacije. Važno mjesto između njih je zauzela „Mlada Bosna“. U njenom sastavu je bila nacionalna omladina koja se nalazila pod uticajem socijalističkih ideja. Gavrilo Princip takođe je bio njen ćlan. 1914. g. napravio je atentat na austrijskog erchercoga Ferdinanda.

Događaji Prvog svjetskog rata su promjenili glavni pravac istorijskog razvoja BiH – provincija je postala deo Kraljevine Srba, Hrvata i Slovenaca (1918. g.), a to je veoma promjenilo čitav unutrašnji život zemlje.

Na osnovu Vidovdanskog ustava Bosna i Hercegovina je zadržala svoju cjelovitost unutar Kraljevine SHS sve do obaranja ovog ustava 1929. g. Nakon toga teritorija BiH je podjeljena na četiri dijela. 1939. godine po sporazumu Cvetković-Maček jedan dio teritorije BiH je uključen u sastav banovine Hrvatske.

На Берлінському конгресі (1878 р.) Австро-Угорщина дістала право ввести на територію БіГ свої війська з метою відновлення порядку й встановлення нової системи управління. Відень у цьому активно підтримували Німеччина та Великобританія, які не були зацікавлені в посиленні позицій Росії в регіоні. Вони наперед погоджувалися на те, що австрійці в перспективі продовжать свою експансію далі на південний схід — у напрямі Косово, Метохії, Старої Сербії та Македонії.

Австро-Угорщина, таким чином, перетворювалася на головну силу в розв’язанні «східного питання», а БіГ — на важливий плацдарм у просуванні австрійців углиб європейських провінцій Туреччини. Доля Боснії на певний час опинилася в зоні інтересів Відня й потрапила у пряму залежність від протистояння Австро-Угорщини, з одного боку — з Портою, а з іншого — з Росією. Ще одним наслідком посилення позицій Австро-Угорщини на Балканах стало виведення БіГ за рамки планів Белграда, спрямованих на об’єднання сербських історичних теренів у складі однієї держави.

17 липня 1878 р. австрійські війська перетнули кордон Османської імперії і вступили на територію БіГ, зустрівши при цьому відчайдушний опір як місцевих мусульман, так і православного населення, яке вбачало в австрійцях більш небезпечного іноземного загарбника, ніж турки.

Католицьке населення БіГ, навпаки, вітало прихід нової влади. На відміну від інших районів краю, де для придушення опору довелося підтягувати великі резервні підрозділи. Герцеговину, де католики становили більшість населення, без жодних ускладнень зайняв не дуже численний загін австрійської армії на чолі з генералом Йовановичем.

Австро-Угорщина не приховувала своїх намірів щодо БіГ. Вже у 1879 р. рейхсрат висловився за остаточне приєднання тимчасово окупованих територій, незважаючи навіть на те, що Порта формально зберігала свій суверенітет над Боснією, а рішення щодо зміни статусу провінції могли прийняти тільки великі держави, які підписували Берлінський договір.

Після тимчасової окупації Боснії австрійськими військами на території краю було запроваджено режим особливого управління; верховним правителем став спеціальний імператорський намісник, у руках якого зосереджувалася як військова, так і цивільна влада.

У 1882 р. цивільне управління було відокремлене від військового, а на посаду намісника призначено барона В.Калая, з ім’ям якого пов’язують активізацію кампанії, спрямованої на втілення в життя проекту створення так званих «австро-угорських» Балкан. У межах цього проекту передбачалося формування окремої «боснійської нації» та культивування духу «боснійства» як політичної та національної ідеології; дальше зближення місцевих мусульман і католиків й, водночас, поглиблення суперечностей між мусульманами та православними; навернення мусульман у католицизм; колонізація Боснії німцями та представниками інших католицьких народів тощо.

Наступним кроком у цьому напрямі стала анексія БіГ, здійснена Австро-Угорщиною в 1908 р. всупереч міжнародним правилам і нормам, що регламентували статус цієї турецької провінції. Світ і Європа прискорено рухалися до Першої світової війни, суперечності між великими державами накопичувалися й загострювалися, Балканський півострів у цілому й Боснія зокрема посідали в системі цих суперечностей важливе місце. Анексія фактично започаткувала практичну підготовку до майбутньої війни. При цьому внутрішньополітична ситуація в самій Боснії стала вкрай вибухонебезпечною.

Загальна ситуація в провінції залишалася дуже напруженою. Соціально-економічні проблеми, пов’язані з низьким рівнем життя, безробіттям та іншими проблемами, зумовленими недостатнім економічним потенціалом краю, посилювались і загострювались унаслідок дії національних та релігійних чинників. Що сприяли взаємній ізоляції різних місцевих груп, загостренню стосунків між ними.

У БіГ дедалі більшу підтримку дістають політичні партії та організації, які закликають до боротьби проти австрійської окупації. Особливе місце серед них посідала «Молода Боснія», революційно-націоналістична група молоді, яка перебувала під впливом соціалістичних ідей. З її лав вийшов Гаврило Принцип, котрий здійснив замах на австрійського ерцгерцога Фердинанда влітку 1914 р.

Події Першої світової війни докорінно змінили основний напрям історичного розвитку БіГ — провінція ввійшла до складу новоствореного Королівства сербів, хорватів, словенців (1918), що значною мірою змінило всі основні чинники та обставини внутрішнього життя.

Спираючись на Відовданський статут Боснія зберегла свою єдність всередині Королівства сербів, хорватів та словенців аж до його зміни у 1929 році. Після чого територія була поділена на чотири частини. У 1939 році згідно з підписаною Угодою Цветкович - Мачек одна частина території БіГ була включена до складу Хорватії.