Історія

У процесі дезінтеграції Югославії, після багатопартійних виборів у 1990 році та внаслідок громадянського референдуму, який був проведений у період від 28 лютого до 1 березня 1992 року, Боснія та Герцеговина оголосила незалежність згідно із своїми історичними кордонами, що були визнані у світі. На основі резолюції № 755 Ради безпеки ООН 20 травня 1992 року незалежність БіГ була офіційно визнана у світі.

Після розпаду Югославії (1941 р.) Боснія та Герцеговина потрапила під владу Незалежної Держави Хорватії на демаркаційну лінію між італійською та німецькою окупованими зонами. Протягом Другої світової війни у БіГ з’являється сильний антифашиський рух.

На Берлінському конгресі (1878 р.) Австро-Угорщина дістала право ввести на територію БіГ свої війська з метою відновлення порядку й встановлення нової системи управління. Відень у цьому активно підтримували Німеччина та Великобританія, які не були зацікавлені в посиленні позицій Росії в регіоні. Вони наперед погоджувалися на те, що австрійці в перспективі продовжать свою експансію далі на південний схід — у напрямі Косово, Метохії, Старої Сербії та Македонії.

Протягом XVI—XVIII ст. політичний і соціально-економічний розвиток Боснії та Герцеговини уповільнюється. Тривалий час форми господарювання й управління, а також система суспільно-політичних відносин залишалися незмінними порівняно з тим станом, що склався у другій половині ХV ст. внаслідок перетворення краю на одну з європейських провінцій Османської імперії.

Боснійський престол після Твртка успадкував його дядько — Дабіша, котрий за відсутності особистого авторитету не зміг приборкати сепаратистські прагнення можновладців, дуже швидко перетворившись на іграшку в їхніх руках. Проти нового короля діяли й зовнішньополітичні чинники: країни-сусіди Боснії, насамперед Угорщина, намагались повернути собі території, втрачені за правління Твртка. 

У 1353 р. Стефан ІІ Котроманович помер, не залишивши після себе сина — спадкоємниця престолу. Боснійський трон посів брат Стефана — Владислав, але ненадовго, бо також пішов з життя. Як це часто траплялося в подібних ситуаціях у часи, коли різні знатні роди постійно конкурували між собою у боротьбі за центральну владу в країні, в Боснії спалахнули усобиці, учасниками яких були правителі окремих областей.

Незабаром протистояння боснійських богомилів і Римської курії ще більше загострилося. У 1232 р. в Боснії скинули з престолу Стефана, сина Куліна; баном проголосили Нінослава, що свідчило про посилення позицій богомилів.

Територію Боснії та Герцеговини, як і більшість теренів Балканського півострова, слов’яни заселили в VI—VII ст. Тоді на цих землях не існувало спільного державного утворення, проте історичні джерела згадують окремі області: Захум’є, Травунію, Неретвлянську землю, Раму та ін